Asmodeus — Ночной полёт

09 Мар 2015 Комментарии к записи Asmodeus — Ночной полёт отключены

автор: Fr. Gilel Ben Shaharрубрика: Поэзия Все произведения:

Через пропасть и ночь, через кровь и огонь,
Я лечу, порождая лишь гнев и насилье.
Только древко копья крепко сжала ладонь,
И шумят за спиной Мои черные крылья.

Я бесстрашно врываюсь в ночные дома,
Чтоб кому-то всадить свое древко в глазницы.
Чтоб на простыни их кровью хлынула тьма,
Как когда-то на саван святой плащаницы.

Я беру без стыда и стесненья их жен,
Как вино пью бессилье их, страх и тревоги.
Чтоб топтать  распустившейся розы бутон
И оставить в грязи на распутьях дороги.

Но не сладкие стоны измученных тел,
Ни уста их, ни бедра, ни нежные руки
Не прельщают Меня. Ведь не к ним Я летел.
Я хотел провести эту ночь у Подруги.

Серебристый от света луны горизонт
Переливчатым звездным сияньем мерцает.
И знакомые окна — как вражеский фронт
Я зову – звонким эхом мне ночь отвечает.

За окном все горит непотушенный свет,
Она видно спешила на это Собранье.
Где лежала Печать и сигиллы планет —
Только Циркуль и Книга, хранящая Знанье.

Я хотел подвести ее к Ада Вратам,
Чтобы с ней восседать на золоченном троне.
Но Он все же увел… Он увел ее в Храм
И свершил все, что принято в Древнем Законе.

Но бесстрашно Я вытащил древний кинжал,
Чтоб боль подавила духовные муки.
На стекле кровью Имя свое начертал
Чтобы помнила даже в далекой разлуке.

Может в сердце ударит знакомый ей стук
Когда вскрикнут, ликуя ей: «Salve», сатрапы,
Когда примет бокал у Магистра из рук
И поднимет Fiat своей чашей агапы.

Черной тенью в алтарь просочится Змея,
Наверху загорится Звезда, пламенея.
А Она улыбнется, смущенье тая,
Обернувшись на зов своего Асмодея.

октябрь 2013 г.

Пер. на укр.
Через Прірву і Ніч, через Кров і Вогонь,
Я лечу, породжуючи Гнів і Насилля.
Тільки древко спису Я стиснув у долонь,
І шумлять за спиною Мої Чорні Крила.
Я безстрашно вриваюсь у нічні дома,
Щоби комусь всадити це древко в очниці.
Щоби разом зi кров’ю поринула тьма,
На ліжкі, як на саван святої плащниці.
Без сорому кохаю Я їхніх дружин,
Як вино п’ю безсилля їх, страх і тривозі.
Щоб їх довести до оргазму вершин,
І лишити в грязі на розпуттях дорозі.
Не солодкі стогони вимучених тіл,
Ні уста їх, ні стегна, ні їх ніжні руки
Не приваблять Мені. Не до них Я летів —
Мріяв Я нічку цю провести у Подруги.Весь сріблястий від світла оцей горизонт
Переливчастим зоряним сяйвом блимає —
Але вікна Ії — наче ворожий фронт
Я кличу — дзвінке відлуння відповідає.

За вікном все горить непогашений світ,
Так Вона поспішала на Ложі Зібрання.
Де колись був Мій Друк і Сігілли Планет —
Тільки Циркуль та Книга Священного Знання.

Я хотів підвести аж до Адових Брам,
Щоб з Нею сидіти на Чорному Троні!
Але ворог Михайло повів її в Храм —
І здійснив все, що прийнято в світлом Законі.

І негайно Я витягнув древній кинджал,
Щоб біль пригнітила духовнії муки.
Та на склі кров’ю Ім’я своє начертав
На спогадання навіть в далекій розлуки.

Відчайдушний до серця ударить Їй стук
Коли скрикнуть, радіючи: «Salve» сатрапи,
Коли прийме келих у Магістра із рук
І підніме «Fiat» на таємній агапі.

Тінню Аду в вівтар просочиться Змія,
Їй на плечі сповзе та обгорнувши шию.
І всміхнеться Вона, замішання тая,
Обернувшись на поклик свого Асмодея.

Fr. Heilel Ben Shahar, Дата перекладу: 09.12.2016 г.

Назад Вперёд

Обсуждение закрыто.